Перші 100 днів після зміни влади в Україні: авторитарні тенденції та зближення з Росією

Ніко Ланге

27 травня 2010

Протягом перших кількох тижнів після перемоги Віктора Януковича на президентських виборах невеликій групі осіб, близькій до президента та нового прем'єр-міністра Миколи Азарова, дуже швидко вдалось захопити контроль над країною. Парламент при цьому відіграє другорядну роль. Опозиція та вільні засоби інформації знаходяться під значним тиском. Крім того, нова влада вирішила проблему величезного дефіциту державного бюджету, ратифікувавши угоду про продовження терміну перебування російського Чорноморського флоту в Севастополі в обмін на дешевший газ. Низка нових угод на довгий час зміцнила зв'язки з Росією. Поки що незрозуміло, чи будуть запроваджені вкрай необхідні внутрішні реформи.

Нова адміністрація швидко захопила контроль над країною

Після перемоги Віктора Януковича на лютневих президентських виборах в Україні внутрішня та зовнішня політика його нової адміністрації здавалась досить невиразною. Але тепер, через 100 днів після його приходу до влади, стало цілком зрозуміло, наскільки швидко та впевнено лише за кілька тижнів Янукович та невелика група його довірених осіб змінили внутрішню та зовнішню політику України.

Після інавгурації президента 25 лютого Янукович та Партія регіонів спочатку сконцентрували свою увагу на звільненні Юлії Тимошенко та формуванні нової коаліційної більшості. Юлія Тимошенко була відправлена у відставку 3 березня завдяки успішному вотуму недовіри, проголосованому більшістю у складі Партії регіонів, Блоку Литвина, Комуністичної партії та декількох членів інших фракцій у Верховній Раді. Формування нового коаліційного уряду на чолі з прем'єр-міністром Миколою Азаровим базувалось на новому законі, який дозволяв приєднуватись до коаліції не тільки фракціям, але й окремим депутатам парламенту. Більшість українських та іноземних експертів заявили, що такі зміни регламенту Верховної Ради та, як наслідок, формування правлячої коаліції, є неконституційними та не відповідають самій логіці пропорційного представництва. Але незважаючи на думку експертів та попри власне попереднє рішення 8 квітня Конституційний Суд України прийняв рішення на користь нової більшості і формально легітимізував коаліцію й уряд.

Узаконення правлячої коаліції, до якої увійшли "перебіжчики" з інших парламентських фракцій, корінним чином змінило політичний ландшафт України. Це допомогло вийти з політичного глухого куту, який тривав же довгий час. Згідно з діючим конституційним порядком Партії регіонів довелось би формувати коаліцію з блоком Наша Україна або Блоком Юлії Тимошенко та шукати компромісу. У той же час, коаліція з Блоком Литвина, Комуністами та перебіжчиками з інших фракцій дозволяє Януковичу нав'язувати власну політику без жодних компромісів.

Рішення Конституційного Суду також є досить характерним з огляду на нахил судів, прокуратури, адміністрації та навіть університетів країни до Януковича та Партії регіонів, яка сприймається як нова "партія влади". Лише за декілька тижнів відбувся відчутний відкат до старих авторитарних шаблонів часів Кучми. Суди та державні органи відкрито приймають рішення у відповідності до політики нової влади. Генеральна прокуратура дозволяє використовувати себе для дискредитації опозиції. З декількох університетів надійшли повідомлення про виставлення поганих оцінок політично активним студентам, а також повернення практики відрахування таких студентів.

Останні тижні президент, уряд та парламентська більшість займались призначеннями. Після формування кабінету нова коаліція замінила людей фактично на всіх керівних посадах у міністерствах, обласних адміністраціях та інших державних органах. Крім того, було закрито майже всі експертні інституції та комітети, створені президентом Ющенком, такі як Центр євроатлантичної інтеграції. Уряд любить називати себе командою "прагматичних професіоналів". Кабінет в основному складається з важливих спонсорів Партії регіонів та їхніх представників, які, вочевидь, очікують на віддачу від своїх "інвестицій". Сам кабінет є досить великим – в ньому 29 міністрів. Більшість його членів – це консерватори з партії Януковича та їхні соратники, серед яких багато знайомих облич з часів Кучми.

Особливо неочікуваним було призначення Сергія Тігіпка, який був третім на президентських виборах, віце-прем'єр-міністром з економічних питань. Під час президентських виборів він діяв самостійно, однак згодом зв'язався з Партією регіонів. Тепер його вважають одним з кандидатів на посаду прем'єр-міністра та, можливо, навіть наступником Миколи Азарова як голови партії.

Ще однією несподіваною тенденцією з часу приходу до влади Януковича стало зменшення впливу колись домінуючої групи донецького магната Ріната Ахметова в Партії регіонів. Переможцем внутрішнього протистояння стало газове лобі колишнього голови РосУкрЕнерго Дмитра Фірташа, голови президентської адміністрації Сергія Льовочкіна та міністра енергетики Юрія Бойка. Загалом, консервативне та більш проросійське крило Партії регіонів стало набагато сильнішим, а більш прогресивних, орієнтованих на реформи та більш проєвропейських політиків Ахметова усунули від важливих рішень.

Янукович позбавляє парламент повноважень

За нової політичної конфігурації парламент також втратив своє значення. Весь світ облетіли фотографії безладу, який чинився під час пленарної сесії 27 травня, коли спікера закидали яйцями, а між депутатами відбувались кулачні бійки. Галас, який зчинила опозиція, висловлював, переважно, гнів та відчай. У спробі завадити голосуванню за угоду про флот, над місцями "перебіжчиків" було розгорнуто величезний прапор України. Для того, щоб ратифікувати угоду про флот та затвердити державний бюджет, знадобилось лише вісім хвилин. Не було жодних виступів представників уряду, жодних обговорень або дебатів ні про цю міжнародну угоду та її значні наслідки для довгострокової геополітичної орієнтації країни, ні про державний бюджет, що є традиційним привілеєм парламенту. Таким чином, президент Янукович та прем'єр-міністр Азаров продемонстрували роль, яку вони відводять парламенту. Вони чітко змістили політичний баланс в країні на користь президента, та очікують від Верховної Ради, щоб та бездумно схвалювала їхню політику.

Вже в лютому нова більшість в парламенті відмінила місцеві вибори, заплановані на 30 травня 2010. Поки що не було призначено нову дату виборів. Правляча коаліція стурбована тим, щоб не дати опозиційним партіям, зокрема численним новим партіям, платформу для дій, а також завадити втратам у власних рядах. В Києві ходять розмови, що місцеві вибори можуть відбутись в жовтні 2010, але тільки після внесення змін до закону про вибори. Поєднання пропорційного представництва та мажоритарної системи сприяло б формуванню більшості Партії регіонів разом з окремими перебіжчиками на місцевому та регіональному рівнях.

Нова адміністрація чинить тиск на опозицію та вільні засоби інформації

Після президентських виборів українська опозиція здавалась досить невпорядкованою, розрізненою та, вочевидь, приголомшеною швидкістю змін. Протести проти конституційного перевороту щодо формування коаліції та проти цілком несподіваної угоди про флот здавались дезорганізованими, роздрібненими та безцільними. Напевне, колишньому Прем'єр-міністру Юлії Тимошенко більше не вистачає сили та харизми, щоб об'єднати опозицію. Інші опозиційні партії Яценюка, Ющенка, Кириленка, Гриценка та інших залишаються розсвареними та нескоординованими. Крім того, сили опозиції підірвало формування коаліції за участі окремих опозиційних депутатів. Наразі, коаліція, до складу якої спочатку входило 226 депутатів, нараховує в своїх лавах 238 з 450 парламентарів.

12 травня Генеральна прокуратура відновила кримінальну справу проти колишнього Прем'єр-міністра Юлії Тимошенко, яка датується ще часами Кучми та була закрита в 2005 році. Крім того, уряд найняв якусь сумнівну американську юридичну фірму для проведення "аудиту" діяльності її уряду. У цьому зв'язку віце-прем'єр-міністр Сівкович заявив, що представники "так званої опозиції" невдовзі опиняться за ґратами. Хоча Тимошенко навряд чи справді буде засуджено, весь цей процес та пов'язана з ним риторика є чітким сигналом для опозиції. З часу Помаранчевої революції в Україні припинились судові процеси для розправи над політичними опонентами.

У той же час, у відкритому листі журналісти телевізійних каналів 1+1 та СТБ поскаржились на цензуру та маніпуляції процесом підготовки сюжетів. З часу приходу до влади Януковича опозиція майже не отримувала ефірного часу на українському телебаченні. Вільні та незалежні новини змушені повернутись до друкованих ЗМІ та Інтернету, де вони не можуть досягнути значної частини українського населення. Нещодавно "Репортери без кордонів" та Міжнародна асоціація із захисту свободи слова (IFEX) висловили занепокоєння останніми подіями в сфері засобів інформації в Україні. Ще під час президентської кампанії Україна була зразком плюралізму засобів інформації та збалансованих новин.

Навіть політичні акції протесту, які з часів Помаранчевої революції відбувались в Києві чи не щодня, сьогодні стикаються зі значними обмеженнями. Висловлювання Міністра внутрішніх справ Могильова про те, що опозиція "може протестувати на якому-небудь великому полі за містом, де ніхто нікому не заважає", є яскравою демонстрацією розуміння демократії та цинізму деяких представників нової влади.

Уряд спробував стабілізувати державний бюджет завдяки знижкам на газ та угоді про флот

Окрім швидкого захоплення влади новий президент та прем'єр-міністр з самого початку сконцентрували свої зусилля на стабілізації державного бюджету та покращенні відносин з Російською Федерацією. Обидві сфери є тісно взаємопов'язаними. Через величезний дефіцит бюджету український уряд, зрештою, опинився притиснутим до стінки та вирішив, що єдиними можливим виходом з цієї ситуації є зниження ціни на російський газ. Єдине, що вони могли запропонувати в обмін на це, було продовження терміну перебування російського Чорноморського флоту в Криму. З одного боку, це не тягне за собою додаткових витрат для української сторони, а з іншого – навантаження на бюджету одразу зменшується. 21 квітня Янукович та президент Росії Медвєдєв зустрілись в Харкові (Східна Україна), де вони підписали додаткову угоду про знижку на російський газ в розмірі 30% та до максимум 100 доларів за 1000 кубометрів. Вони також домовились про продовження терміну перебування Чорноморського флоту в Севастополі на ще 25 років після 2017, з можливістю продовження ще на 5 років (після 2042). Державний бюджет, затверджений парламентом в день ратифікації цієї угоди, вже включав цю знижку та передбачав дефіцит у 5,3%. Це дозволяє припустити, наскільки глибоким був би дефіцит бюджету без знижки на ціну газу.

Низка нових угод прив'язує Україну до Росії на довгий час

Доповнення до газової угоди та нова угода про флот стали лише початком в цілій низці українсько-російських домовленостей. В центрі численних переговорів між Азаровим і Путіним та між Януковичем і Медвєдєвим в останні тижні також була можлива співпраця в сфері ядерної енергетики та авіабудування. Крім того, російська сторона висунула неочікувану пропозицію про повне злиття української державної компанії "Нафтогаз" з російським "Газпромом". Переговори щодо цієї значної домовленості поки що не завершились. Тим часом, під час свого офіційного візиту до Києва 17 травня Президент Медвєдєв домовився про демаркацію спільного кордону, співпрацю щодо супутникової системи ГЛОНАСС, а також освітній та культурний обмін. Янукович та його російський колега зробили невиразні заяви щодо Європейської системи безпеки, ролі морської бази Севастополь та можливих шляхів врегулювання конфлікту в Придністров'ї.

Деякі домовленості, такі як демаркація українсько-російського кордону, назріли вже давно, однак вони допомогли нарешті вирішити деякі з давніх проблем у двосторонніх відносинах. Проте, в цих домовленостях, перш за все в енергетичній сфері, міститься суттєва асиметрія. Українська сторона сподівається отримати короткострокові вигоди від свої поступок для розвантаження бюджету та забезпечення корпоративних інтересів компаній, тісно пов'язаних з поточною адміністрацією. Ціною за це, однак, є довгострокові політичні й економічні зв'язки та залежність. Російська ж сторона скористалась моментом, щоб нав'язати подальші домовленості та надалі обмежити простір для незалежних маневрів України в енергетичному секторі та інших стратегічних сферах.

Таким чином, без парламентського та громадського обговорення ці угоди ризикують стати об'єктом наступних виборчих кампаній та нових внутрішніх політичних протистоянь. Зважаючи на повну відсутність компромісу та згоди, майбутні уряди можуть оспорити ці домовленості. Крім того, поточні події мають серйозні наслідки для розколу всередині українського суспільства, пов'язаного зі зближенням з Росією.

Незрозуміло, чи відбуватимуться необхідні реформи

Заявленою ціллю Президента Януковича та нової правлячої коаліції є "стабільність та реформи". Через сто днів їхнього перебування при владі можна констатувати, що вони, принаймні, твердо слідують курсу стабілізації власної влади. Однак, чи відбудуться після внутрішньополітичних змін та примирення з Росією справжні реформи, поки що невідомо. Склад уряду говорить, скоріше, про консервативний та адміністративний курс. Незвичайно великий кабінет є дуже неоднорідним. Тільки за економічні питання, наприклад, відповідають три міністри з дуже різними політичними позиціями: віце-прем'єр-міністр Клюєв, віце-прем'єр-міністр Тігіпко та міністр економіки Цушко. Як наслідок, існує висока ймовірність того, що у випадку конкретного плану реформ всередині уряду та між різними групами в Партії регіонів відбуватимуться конфлікти.

Газове лобі, яке наразі має значний вплив в Україні та всередині Партії регіонів, тісно пов'язане з компаніями, що наживаються на викривленнях ринку, маніпуляціях уряду, своєму монопольному положенні та адміністративному ресурсі. При прем'єрові Азарові розподіл прихованих субсидій та державних контрактів, скоріш за все, залишатиметься інструментом зміцнення або послаблення певних груп інтересів. Нова газова угода послабила стимули для реформ. Загалом, немає переконливих свідчень того, що найближчим часом будуть запроваджені вже давно назрілі реформи пенсійної системи, охорони здоров'я та внутрішнього енергетичного ринку. Вони стають ще менш вірогідними у світлі місцевих виборів, запланованих на жовтень. Партія регіонів залишається вірною ідеї збільшення соціальних витрат, пенсій та мінімальних зарплат як центрального пункту свого політичного порядку денного.

Тандем Януковича-Азарова представляє більш авторитарний, типовий пострадянський адміністративний стиль управління. Урядування Азарова завжди розглядалось в Україні як перехідна модель для більш орієнтованих на реформи урядів. Однак, дуже сумнівно, що пізніше вони відмовляться від заявленого курсу. Адже з балансуванням між відновленням керованості, з одного боку, та зісковзуванням до авторитаризму, з іншого, справитись дуже важко.

Що робити з Україною?

Після президентських виборів, незалежно від їхнього результату, варто було очікувати як на більш жорстку риторику у внутрішній політиці, так і на домовленості щодо газу та флоту в рамках зближення з Росією. Проте, швидкість та масштаби внутрішніх і зовнішніх змін стали повною несподіванкою. Схоже на те, що Янукович та невелика групка людей, близьких до Фірташа, Льовочкіна та інших, швидко та рішуче реалізують план, який має на меті забезпечити корпоративні інтереси основних спонсорів Партії регіонів та на довгий час гарантувати їхню владу в Україні. Добре-організованій та дисциплінованій Партії регіонів протистоїть роздрібнена та дезорганізована опозиція, тому як у внутрішній, так і зовнішній політиці вона майже не стикається з опором.

Угоди з Росією також збентежили і Західних партнерів України. Жодні з цих домовленостей не обговорювались чи, принаймні, повідомлялись європейським партнерам. Поки що, від Європейського Союзу не було жодної реакції на внутрішні та зовнішні зміни в курсі України. Для України логічним наступним кроком після візиту Медвєдєва до Києва та ратифікації угоди з Росією було б спробувати дістати політичні та економічні вигоди з боку Європи. Європейський Союз повинен вирішити, чи хоче він брати участь в цій "послідовній", багатовекторній зовнішній політиці України.

Міжнародний валютний фонд (МВФ) залишається найважливішим інструментом впливу для західних партнерів України. Незважаючи на знижку на ціну газу, через недостатні реформи та амбіційні соціальні обіцянки Україна і надалі залежатиме від міжнародних позик. Як і попередні уряди України, поточний кабінет, ймовірно, спробує зіграти на непослідовності МВФ та отримати позики без широкомасштабних реформ. До цього часу МВФ вагається щодо продовження своєї програми для України, заявляючи, що поки що уряд не виявив серйозних намірів проводити реформи.

Через 100 днів після зміни влади в Україні настав слушний момент для Європейського Союзу, Німеччини та її зовнішньої політики відмовитись від свого вичікувального підходу по відношенню до України та перейти до більш активної політичної стратегії. Поки що Європейський Союз просто спостерігав за швидкими внутрішньо- та зовнішньополітичними змінами в Україні протягом перших 100 днів. Складається враження, що, з одного боку, ЄС готовий зректись демократичних стандартів в Україні, які він вихваляв ще декілька місяців тому, на користь уявної внутрішньополітичної стабільності; а з іншого, він мовчки спостерігає за тим, як у нього з рук виривають вплив у його східному сусідстві.